во:
Кохання......дивно, яке малесеньке слово може містити у собі такий глибокий зміст.Як гармонійно можуть поєднуватись у ньому і радість і смуток, неймовірне окрилення і в той же час нестерпні муки.Як йому легко вдається піднести нас вище хмар, а вже за якусь мить воно може спопелити до тла. Інколи мені здається, що хтось просто грається з нами, вправно користуючись цією могутньою зброєю.Можливо й справді є такий собі Амур, і його стріли вправно влучають у людські серця.Тільки через його підстаркуватість, чи може не точну стрілецьку влучність, кохання буває нероздільним.А можливо це такий відвар, від якого сп"яніти повинні обидвоє, чи інфекція яка передається повітряно-капельним шляхом, але імунітет у деяких людей ну дуже вже сильний.Але як би там не було, "щасливий той, кого торкнулося це диво, нещасний хто кохання не пізнав..."
або:
Кохання Ivo Scopare
Нам кохання вiтром Бог навiяв,
Зорепадом почуттiв засiяв...
Але вимостив нам шлях голками,
там де шли ми босими ногами...
*
Не дає нам завжди разом бути,
Нас розводить в рiзнi свiта кути.
Не дає любитися до схочу...
Не дає стомитися вiд ночi...
*
Я з тобою крилатий, як птиця,
а без тебе - як пуста криниця...
Як зi мною ти - все сяє наче.
Як ти їдеш - небо зранку плаче...
