Я нафарбувала нігті чорним лаком. Одягнула свою улюблену сукню, крізь яку ти милуватимешся моїм бездоганним тілом. На лівій руці браслет із шипами, але ти не хвилюйся, вони не вколють тебе. Ти чекай на мене. Я вже йду. На вулиці мене чекає власний перукар – скажений вітер. Він довершить мій образ романтичною зачіскою. Перехожі озираються. Вони зачаровані моєю красою, що через годину належатиме тобі, а ти про це навіть не здогадуєшся. Я твоя попелюшка в чорних ботах, в моєму плеері грає великий рок, в мене навіть є власна карета – київський тролейбус і я вже близько до тебе, між нами лише один квартал.
На небі летять відьми, по землі повзуть чорти, поряд зі мною зрадники, але ніщо не завадить мені поцілувати тебе... сьогодні. За тобою я полізу в пекло. Може, я закохалася? Ні. Я більше не вірю у любов.
Зустріч. Побачення. Наша пісня. Перша троянда. Поцілунок. Обійми. Довіра. Я твоя. Зрада. Біль. Помста. Сльози. Розтікається туш. Ненависть. Знову біль. Весь час біль. Лише біль. Сльози на папері. Сумні вірші. Самотність. Це все безглуздо. Чиста сторінка. Нове життя. Знову зустріч. Побачення. Спільна мрія. Тепло незнайомої руки. Перша троянда. Поцілунок. Обійми. Довіра. Я твоя. Зрада найкращої подруги. Біль..........................
І так до останнього подиху.
Ні, я не вірю у любов, але все одно поспішаю до тебе. Нарешті моя зупинка. Двері відчинилися і наче у казці я йду по сходах. Я вже бачу тебе. У твоїй лівій руці чорна троянда. Я обожнюю троянди. Ще крок і я в твоїх обіймах. Ти не бачиш мене. Я позаду.
- Озирнись!
Назустріч тобі йде дівчина у чорній сукні, з бездоганним чорним манікюром. Вона посміхається тобі. Ти робиш крок до неї. Легкий поцілунок у її вуста. Закоханий погляд твоїх сірих очей у її зелені. Тепер у її руках моя чорна троянда. Я залишилася позаду.
Сльози. Біль. Розтікається туш. Ненависть. Знову біль. Лише біль. Сльози на щоці.
Я їду назад у пустому тролейбусі, самотня, як ніколи.
